"Це значний прогрес": Портников коментує відповідь Сполучених Штатів на дії військових Північної Кореї та готовність українців до тривалої війни.

Відомий репортер дав відповіді на важливі питання.

Журналіст і публіцист Віталій Портников є одним із аналітиків, які закликають до об'єктивного сприйняття подій в Україні та не покладати надії на швидке завершення конфлікту з Росією. У короткому інтерв'ю "Телеграфу" Портников розглянув питання, чи вистачить країні людських ресурсів для тривалої війни на виснаження, а також проаналізував, які геополітичні зміни викликані присутністю військових КНДР на фронті.

- Пане Віталію, ви сказали, що Україна зараз -- це селекція тих, хто готовий чимось жертвувати заради держави. А чи достатньо у нас цих "готових", які здатні та можуть витримати війну на виснаження, про яку ви часто кажете. Поясню: Революція Гідності - мільйон на Майдані, а в цей час більшість людей п'ють, їдять, буденно ходять на роботу. Повномасштабна війна - мільйон в Силах оборони, декілька мільйонів членів їхніх сімей і волонтери, а більшість п'ють, їдять, буденно ходять на роботу. Бачимо, як проходить мобілізація, як не вистачає людей. Бачимо тут красивих молодих людей (розмова відбувалася на полях Київського безпекового форуму для молоді. -- Ред.), та навряд чи хтось із них готовий вже завтра вдягнути військову форму. То "готових" немає? Скінчилися?

Дехто вирішить приєднатися, а хтось – залишитися осторонь... Це невідомо до останнього моменту. Зрозумійте одну просту істину: таке трапляється в історії, це і є процес відбору. Якщо ви прогуляєтеся на набережній Тель-Авіву, ви побачите натовп відпочивальників, а не солдатів, які крокують містом. Суть у тому, хто прагне бути частиною змін, а не в діях окремих осіб. Відбір означає, що ті, хто готовий рухатися вперед, об'єднуються з тими, хто не хоче залишати свою країну, і саме цей симбіоз формує державу.

Проте, чи є у нас достатня кількість таких осіб, щоб витримати тягар війни?

- А це покаже історія.

- Чи може цього не вистачити на цілий рік?

- Якщо не вистачить на рік, чи на два, чи на три, значить, тут буде Росія. Тут дуже проста відповідь на ваше запитання.

Тема можливого втручання КНДР у конфлікт збройними силами залишається актуальною. Ми дійсно покладали великі надії та прагнули побачити оперативну відповідь від наших союзників, зокрема Сполучених Штатів. Проте, по суті, результатом виявилося абсолютне мовчання.

Відверто кажучи, усе це чекання на реакцію виглядало дещо наївно.

- Чому?

Це схоже на ситуацію, коли дитина вигукує: "Ой, цей дядько привів ще одного дядька, давайте поб'ємо його!" Це не зовсім коректно. Безумовно, Захід відреагує на дії Північної Кореї, але його можливості обмежені. Захід вже запровадив всі доступні санкції проти Північної Кореї. Я сумніваюся, що ця подія призведе до значних змін у політиці. Я ніколи так не вважав. Найбільше мене дивує реакція України на це.

Ну буде ще якась кількість військовослужбовців з Північної Кореї, і що? Що це змінює для Заходу? Що він має робити?

Проте, можна уявити сценарій, в якому західна військова присутність в Україні може бути реальністю...

Чому так? Як можна було це взагалі припустити? Військова присутність Заходу викликає один-єдиний ризик: чи готові західні країни до відкритого протистояння з Росією. Це зовсім не стосується жодних військових сил. Це питання зовсім іншого рівня стратегічного аналізу. Сам концепт: якщо вони запрошують представників Північної Кореї, то чому б американцям не приїхати до нас, є дуже наївним.

Звичайно, це дитяча річ, і я з цим згоден...

Питання постало в зовсім іншому світлі. Це те, про що дискутували американські журналісти у Пентагоні: якщо на території Північної Кореї перебувають їхні солдати, чи можемо ми продовжувати дозволяти Україні використовувати нашу зброю, щоб уникнути випадкових жертв серед північнокорейських військових? Адже Північна Корея може вжити заходів проти американських сил у Південній Кореї, де налічується близько 28 тисяч наших військових. Можливо, нам слід обмежити дії українців? Це не означає, що варто активніше втручатися, а радше розглянути можливість зменшення нашої підтримки. Проте Пентагон відкинув цю ідею, стверджуючи, що українці повинні діяти за своїм розсудом. Це вже значний прогрес: не те, що ми щось збільшили, а те, що не зменшили нашої підтримки. Ось у чому суть.