Проблема виходить за межі особистості Трампа. Яким чином подолати нову хвилю популізму, що становить особливу загрозу для України?
На щастя, не всі популісти стають відкритими противниками України.
Що спільного між такими різноманітними країнами Європейського Союзу, як Словаччина, Австрія, Нідерланди та Франція? У всіх цих країнах на останніх парламентських виборах найбільшу підтримку здобули популістські партії.
Не в усіх випадках перемога забезпечила популістам прихід до влади. Не всюди йдеться про ультраправих популістів (навпаки, зараз все помітнішим стає ультраліве крило).
Але в усіх випадках успіх популістів створює чималі проблеми для України. Ба більше, у частини з них українське питання навіть було ядром кампанії та однією зі складових їхньої перемоги.
Популістські партії викликають серйозні проблеми для України навіть у тих державах, де їм не вдалося досягти лідерства, наприклад, у Німеччині, Польщі та Італії.
Можна з упевненістю стверджувати, що в майбутньому ми станемо свідками успіхів популістських рухів у різних країнах.
Ці події вже мають місце, одна за одною - варто лише звернути увагу на вибори у східній частині Німеччини. І на рівні цілих країн цей список, безумовно, поповниться. Наприклад, можна з упевненістю стверджувати, що Чехію не оминуть такі зміни: нинішній уряд, що підтримує Україну, може бути замінений кандидатом, який пройде на вибори з настроями проти України.
Необхідно зрозуміти: це перетворилося на нову реальність нашого часу.
Успіхи політичних сил і кандидатів, які два десятиліття тому не мали жодних перспектив на входження до політичної верхівки, продовжуватимуться. Принаймні, це триватиме, поки триває конфлікт.
Цей матеріал розкриває, що стало основною причиною цієї вражаючої трансформації і як вона продовжує впливати на ситуацію.
А ще необхідно звернути увагу на те, що подекуди антиукраїнська риторика стає основою успіху нових політичних лідерів. В умовах, коли Україна настільки залежить від західної допомоги, це несе особливу небезпеку. Хоча привертає увагу й те, що подекуди популісти можуть обирати і проукраїнську або нейтральну до нас політику.
Україна повинна зосередити свої зусилля на тому, щоб сприяти цьому процесу.
Безумовно, популярність популістів не є виключно явищем останніх років — дебати щодо "ультраправих тенденцій" в Європі тривають вже не один десяток років. Однак нині можна стверджувати, що ми спостерігаємо довготривалий тренд, який час від часу інтенсифікується або, навпаки, ослаблюється, але в цілому став новою реальністю та однією з основних загроз для західних демократій.
Щоправда, зараз ця загроза стала більш небезпечною саме для України.
Легко пригадати, коли цей тренд досяг свого попереднього максимуму, адже саме в той час сталася одна з найзначніших перемог популістів у глобальному контексті: мова йде про 2016 рік, коли Дональд Трамп став президентом Сполучених Штатів.
Політик, який не надав виборцям ані чіткої програми, ані ідеологічних засад, а також не розумів державної системи, а лише використовував популістські гасла, зміг "порушити" усталені традиції американських правих, тобто Республіканської партії. Він також об'єднав навколо себе всіх, хто підтримував ультраправий порядок денний і раніше залишався на периферії американської політики.
Його досвід став свідченням для всього світу, що
Навіть у стабільній демократії популістські гасла можуть виявитися достатніми для того, щоб особа стала одним з основних політичних лідерів і навіть очолила країну.
Сполучені Штати - далеко не єдиний приклад вибухового зростання популістів у ті роки.
Подібні процеси одночасно відбувалися і в низці інших держав Заходу.
Найбільш показовим прикладом перемоги популістів у Європі є, напевно, Італія, де на початку 2018 року до влади прийшов "Рух 5 зірок". Ця політична сила, заснована коміком Джузеппе Грілло, навіть в офіційній риториці визнає, що її ідеологія - "популізм". Щоправда, лівий, а не правий, як у Трампа.
"5 зірок" спочатку стала жартівливим проектом, який організовував вуличні кампанії з креативними та іноді неоднозначними гаслами. Цей веселий етап тривав декілька років.
Раптом у 2009 році (зверніть увагу на цю дату, вона має велике значення і ми ще до неї повернемося!) Грілло усвідомив, що його жартівливі висловлювання отримують помітну політичну підтримку. У жовтні того ж року він перетворив свій політичний рух на партію, яка, не приховуючи свого популістського характеру і навіть акцентуючи на ньому, здобувала голоси італійців, які були розчаровані традиційними політичними силами.
Проте справжній успіх прийшов у 2018 році. На дострокових парламентських виборах "Рух 5 зірок" став найулюбленішою партією в країні, здобувши вражаючу перевагу над конкурентами (лідери отримали 32,7%, тоді як Демократична партія, яка зайняла друге місце, набрала лише 18,8%).
Звичайно, вони, як це часто буває у популістів, досягли успіху без чіткої та реалістичної програми - але хто в політиці може цим здивувати?
Основною перевагою "5 зірок" виявилася втома виборців від звичних політичних сил.
І цей тренд у ті роки мав ще більше поширення.
Нагадаємо, у Франції у 2017 році до влади прийшов президент Емманюель Макрон. Його до традиційних популістів не зарахуєш; до того ж він мав досвід в уряді та не був "новим обличчям". Але Макрон зробив ставку саме на потребу "знести" з політики старі партії, неспроможні вирішувати проблеми французів - і цей козир виявився виграшним.
У тому ж 2017-му в Німеччині здобула свій перший тріумф антисистемна "Альтернатива для Німеччини". У Нідерландах у 2016-му "антисистемники" протисли референдум проти асоціації з Україною (до слова, ті, хто голосував на ньому, переважно також не мали претензій саме до України, а передусім виступали проти рішень Брюсселя, тобто "традиційної сили").
Приклад, який хоч і відрізняється, проте має певні спільні риси, - це Велика Британія. Тут на початку 2010-х років набрала популярності антисистемна та популістська партія UKIP, яка в 2016 році відіграла ключову роль у референдумі щодо Brexit, що призвів до виходу Британії з Європейського Союзу. Невдовзі після цього лідером "традиційної" Консервативної партії став Борис Джонсон. Хоча він мав досвід у державному управлінні і, на відміну від інших політичних сил, проявив себе як рішучий прихильник України, його дії та риторика свідчать про те, що Джонсон також вписується в категорію класичних популістів.
Список можна дійсно розширювати. Проте вражає, що багато суспільств "захворіли на популізм" майже в один і той же час.
Одне з пояснень цього тренду - відкладений ефект фінансової кризи 2008 року, яка суттєво вдарила по середньому красу західного світу. Як наслідок - сформувався прошарок людей, чий рівень життя суттєво впав.
Тож претензії західного електорату, який звик до постійного зростання добробуту і раптом опинився поза зоною комфорту, були спрямовані проти "старих еліт", які не втілили те, на що ці виборці розраховували.
Це відкриває відмінні перспективи для тих політиків, які здатні представити виборцям прості (і, отже, зручні) варіанти вирішення складних питань. І такі політики, без сумніву, вже з'явилися.
Чи пам'ятаєте, як ми підкреслювали, що "Рух 5 зірок" усвідомив наявність електоральної основи ще у 2009 році? В жовтні того ж року вони навіть вирішили заснувати партію на цій основі. Що стосується часу, тут можна помітити очевидну відповідність.
Однак справжній підйом як у "5 зірок", так і в інших політичних силах був відкладений на кілька років. Це явище має свої причини. З того часу пройшов електоральний цикл, і в багатьох країнах виборці змінювали уряди та правлячі партії, проте ситуація до кризового рівня так і не повернулася.
Отже, зросло прагнення відшукати нові політичні рухи.
Криза 2008 року - це лише один з численних факторів, що спонукають виборців шукати нові рішення.
Середина 2010-х років стала часом, коли досягли свого апогею кілька інших тенденцій, які вплинули на західні суспільства.
Європа стала свідком низки терактів, які підірвали відчуття безпеки у громадян, що є однією з основних цінностей. Одночасно значно зросла нелегальна міграція, що перетворилася на спільну виклику для Європейського Союзу (особливо в контексті "сирійської" міграційної кризи 2015 року) та Сполучених Штатів.
Це підштовхнуло чимало суспільних груп до більшої закритості та консерватизму, аж до появи у риториці європейських політиків тем, які у період докризової стабільності були табуйованими - як-от ксенофобія та гомофобія.
Виявилося, що для певної частини виборців ці питання є надзвичайно актуальними, тоді як "традиційні" політичні сили не змогли надати їм належний захист.
І, зрештою, ключовим фактором змін виявилася інформаційна революція.
В останні роки існували певні обмеження щодо доступу до медіа та розповсюдження політичних думок серед широкої аудиторії. Як друковані видання, так і телебачення з радіо ретельно відсіювали екстремістів та пропагандистів небезпечних концепцій, внаслідок чого інформаційний ландшафт формувався під впливом поглядів "традиційних" політиків.
Або ще один приклад: для того, щоб передати експертну точку зору, необхідно володіти глибокими знаннями в даній області — інакше не вдасться подолати бар'єр, встановлений редакційними командами.
Перехід у еру соціальних мереж, YouTube та, зрештою, TikTok став справжнім переворотом. Виявилося, що існує легкий спосіб донести навіть найабсурдніші ідеї або фальшиві новини до мільйонних глядачів.
А носії поглядів, які досі вважали маргінальними, з'ясували, що насправді їх багато і що вони можуть мати політичний вплив.
Усе це зробило процес виникнення нових партій "нізвідки" більш простим і швидким.
І цілком природно, що у багатьох випадках ці новачки представляють або країні ліві та праві погляди, які досі вважали маргінальними; або взагалі не мають окресленої ідеології та коливаються разом із суспільною думкою.
Україна теж не лишилася поза європейськими тенденціями.
Тріумф Володимира Зеленського у 2019 році разом із тоді ще новою політичною силою "Слуга народу", яка лише починала визначати свої ідеологічні засади та програмні цінності, яскраво відображає цей тренд.
Чи можна очікувати, що сплеск успіхів популістів з часом зменшиться?
Спершу було підґрунтя для таких надій. Хтось із представників цього тренду, включно з Трампом, програв наступні вибори. Десь керівник-популіст привів партію до таких глибоких проблем, що це стало для багатьох "щепленням" від повторення помилок - щось подібне сталося у Британії, де на Борисі Джонсоні лежить суттєва частка провини за провал консерваторів на минулих виборах. Хтось, отримавши владу, змінив погляди з радикальних на більш помірковані. Приклад - чинна італійська партія влади "Брати Італії" на чолі з Джорджією Мелоні.
Втім, підстав для оптимізму немає. Насправді ситуація лише погіршилася.
Основні чинники, які стали причинами виникнення "ефекту Трампа" і подібних змін, залишаються актуальними. Інформаційна революція лише розширила свої масштаби, ще більше зменшуючи вплив традиційних засобів масової інформації. Останні, під тиском фінансових труднощів та в боротьбі за увагу аудиторії з соціальними мережами, втратили свою якість і глибину.
Старі кризи та загрози продовжують залишати свій слід. Питання нелегальної міграції залишається важливим елементом у формуванні поглядів багатьох людей, особливо в контексті президентських виборів у США, де це питання стало однією з основних тем. Атаку ХАМАСу на Ізраїль 7 жовтня 2023 року знову підкреслила терористична загроза, яка стала відчутнішою. Ця подія, як вважається, сприяла несподіваній перемозі крайній правої Партії свободи на виборах у Нідерландах, які відбулися в листопаді, у часи стрімкого підвищення її популярності.
Однак виникли нові обставини, що мають походження з Російської Федерації.
Розпочаток 2020-х років ознаменувався серією двох криз, які істотно вплинули на фінансовий стан населення і сприяли відновленню активності антисистемних сил.
Мова йде про глобальну пандемію COVID-19 та воєнні дії, які Російська Федерація веде проти України в повному обсязі.
Для багатьох європейських урядів пандемія стала потужним викликом, а середовище "антиваксерів" дало дорогу у велику політику новій хвилі популістів.
А згодом війна і підтримка України завдали удару по ослабленим західним урядам.
І хоча спочатку шок від дій РФ призвів до безпрецедентної західної єдності суспільства у підтримці України - але до марафону війни виявилися готові не всі, особливо коли з'ясувалося, що без західного фінансування, допомоги та єдності в економічних обмеженнях для РФ не обійтися. Для багатьох європейців складний, довгий і коштовний шлях опору війні є менш привабливим за "простий рецепт" - швидко завершити війну ціною поступок України.
Це стало для популістів поживним середовищем.
Українські союзники опинилися в політичній дилемі. З'ясувалося, що їхня рішучість та публічні висловлювання на підтримку Збройних Сил України можуть призводити до непередбачуваних наслідків, які шкодять інтересам Києва.
Наприклад, ініціатива президента Франції Емманюеля Макрона відправити французькі війська до України, яка була озвучена на початку року, стала суттєвим каталізатором для зростання популярності популістських рухів. Незважаючи на те, що Макрон не розраховував на підтримку всіх європейських країн, що спочатку не йшлося про участь іноземних військових у бойових операціях, і що наразі реалізація цього задуму виглядає малоймовірною, саме поява цієї ідеї викликала політичні зміни, які відчули далеко за межами Франції.
"Жоден словак не буде відправлений на війну в Україну" - це гасло, що посилалося на ініціативу Макрона, визначило переможця президентських виборів у Словаччині, що відбулися на початку квітня - невдовзі після заяв французького президента. Саме завдяки використанню цієї уявної (хоч і безпідставної) загрози соратник Роберта Фіцо Петер Пеллегріні виграв з незначною перевагою (53,12%) у проукраїнського кандидата, ексочільника МЗС Івана Корчока.
Немає сумнівів, що популісти так чи інакше експлуатуватимуть антиукраїнські тези і на наступних виборах у державах ЄС. Зокрема, у Чехії експрем'єр Андрей Бабіш, який, найімовірніше, повернеться до уряду після виборів 2025 року - вже веде кампанію з риторикою про те, що він, мовляв, керуватиме "урядом миру" на відміну від чинного чеського "уряду війни", який постачає боєприпаси ЗСУ.
Ще попередня хвиля популістів була загрозою для України. Ми вже згадували про нідерландський референдум, що ледь не зірвав ратифікацію Угоди про асоціацію і на подолання наслідків якого пішло кілька років. Та й те, що популістські партії за сумісництвом виявлялися прихильними до Росії і нерідко навіть отримували фінансування з Кремля, додавало пересторог.
Проте це не йдеться в жодне порівняння з тими труднощами, які ми маємо сьогодні.
Сучасна хвиля популістських рухів, що продовжують здобувати перемоги в країнах Євросоюзу, є серйозною екзистенційною загрозою для України. Це особливо актуально в ситуації, коли наша країна покладається на зовнішню підтримку, а також враховуючи, що будь-яка з країн ЄС може в будь-який момент призупинити санкції проти Російської Федерації.
Проте варто зауважити, що не всі популісти відкрито виступають проти України.
Це стосується не лише Італії, де Джорджія Мелоні, ставши прем'єркою, перевершила всі найкращі прогнози щодо підтримки України. Але ще більш вражаючим є приклад Нідерландів.
Очільник партії-переможця виборів Герт Вілдерс перебуває у політиці вже давно і має свою історію. Зокрема - у ставленні до України, яке яскраво проявилося під час референдуму 2016 року, де Вілдерс твердо стояв на антиукраїнських позиціях.
Проте під час виборчої кампанії 2024 року він намагався "забути" про минулі події і старанно обходив українську тематику. Коли ж Партія свободи все ж здобула перемогу, інші політичні сили Нідерландів, які погодилися на формування коаліції, виступили з вимогою, щоб ця ультраправий рух не отримав жодного впливу на зовнішню політику та оборонні питання.
Як наслідок, допомога Нідерландів ЗСУ не постраждала від зміни уряду в Гаазі.
Є чимало підстав ставитися з обережністю до партії "Національне об'єднання" на чолі з Марін Ле Пен, а також розглядати її як антиукраїнську. Зокрема, ситуація з російським фактичним фінансуванням цієї політичної сили надає серйозні аргументи для таких висновків. Проте під час дострокових парламентських виборів 2024 року "Національне об'єднання" обережно утримувалося від будь-яких висловлювань, які могли б бути інтерпретовані як антиукраїнські. Аналогічно, ультраліве угруповання "Нескорена Франція" під керівництвом Жана-Люка Меланшона також істотно пом'якшило свої позиції щодо України.
Єдина партія, яка відкрито взяла на озброєння проросійську риторику, - це "Реконкіста" Еріка Земмура, і вона потерпіла невдачу на цих виборах.
Усі згадані у цьому блоці партії можна зарахувати до табору популістів. І всі, крім Земмура, виявилися достатньо досвідченими, щоб дослухатися до думки виборців. А у Нідерландах та Франції суспільна думка твердо лишається на боці України. І це впливає навіть на популістів! Так, ми можемо бути незадоволеними рівнем амбітності французів у питанні допомоги нашій державі, але до розвороту політики держави вони не готові.
А про вже згаданого Бориса Джонсона (також яскравого популіста) годі й говорити. І знову - його позиція відповідала думці дуже проукраїнського суспільства Британії.
У ситуації, коли неможливо зупинити зростання і успіх політиків-популістів у європейських країнах, цей досвід може стати важливим орієнтиром. Безумовно, це складний процес; так, це вимагає багато часу; але перш за все, необхідно сфокусуватися на переконанні суспільства.
Адже там, де суспільна думка є проукраїнською, популісти або не ризикують атакувати Україну, або стають нашими союзниками.
Чи можливі зміни в цій ситуації? Відповідь на це питання залежить від подій, що розгортаються в Німеччині, де наразі виникає серйозна загроза для України. Протягом останнього місяця на місцевих виборах у трьох німецьких землях партії, які позиціонують себе як антиукраїнські - "Альтернатива для Німеччини" та Альянс Сари Вагенкнехт - здобули значну підтримку. Є ймовірність, що в усіх трьох регіонах Альянс стане частиною земельного уряду. Більше того, ця політична сила має амбіції на національному рівні, зокрема, на федеральних виборах, які відбудуться наступного року (ЄвроПравда готує окрему статтю з цієї теми).
На цьому фоні дослідження показують, що переважна частина німецького населення підтримує нашу країну.
На сьогоднішній день Україні — як уряду, так і суспільству, а також нашим друзям з Німеччини — необхідно значно активізувати свої зусилля в поясненні німцям, чому перемога України є важливою для них. Якщо ці зусилля принесуть хоча б частковий успіх, у нас з'явиться можливість зробити антиукраїнські настрої неприпустимими для політиків, які прагнуть зайняти місце в наступній владі.
Так, це складне та амбіційне завдання. Однак, з огляду на глобальні тенденції, коли популісти тільки зміцнюватимуть свої позиції, здається, що наша країна не має альтернативи.
Автори: Юрій Панченко та Сергій Сидоренко.
