Віталій Портников: Чому Лавров критикує Зеленського і яку роль у цьому відіграє Путін — Блоги | OBOZ.UA

Голова Міністерства закордонних справ Росії Сергій Лавров у своїй промові на Мінській міжнародній конференції, присвяченій євразійській безпеці, а також під час неофіційних бесід на цьому заході, організованому Олександром Лукашенком, охарактеризував мирний план українського президента Володимира Зеленського як недолугий.

План перемоги, який нещодавно представив президент України, Лавров охарактеризував як шизофренічний.

Не погодився Лавров і з пропозицією Лукашенка, який запропонував завершити російсько-українську війну внічию. "Внічию не вийде", - підкреслив путінський Ріббентроп і нагадав про пропозиції російського президента, висловлені ще в січні 2022 року, якраз напередодні великого вторгнення Росії в Україну.

Ці пропозиції включали в себе вимоги до Росії гарантувати, що колишні радянські республіки не зможуть інтегруватися в євроатлантичні структури, а також вимогу про виведення сучасної військової техніки з території нових країн-членів НАТО, яка була розміщена там після їхнього вступу до Північноатлантичного альянсу.

У 2022 році пропозиції Кремля були сприйняті Сполученими Штатами та європейськими країнами, що входять до НАТО, як нереальні. Це відбувалося, зокрема, тому, що вони ставили під загрозу не лише суверенітет України, Грузії та інших колишніх радянських республік, а й незалежність самих держав-членів Альянсу. По суті, ці вимоги давали Москві можливість вирішувати, як має виглядати структура НАТО в майбутньому, а також визначати, які військові засоби можуть бути розміщені на території суверенних країн, що стали частиною Альянсу.

Але, як бачимо, Лавров, а це означає і Путін, не зробили жодних висновків з того часу. І це дозволяє поставити питання руба: а на які такі перемовини з Російською Федерацією розраховують ті на Заході, хто постійно говорить про необхідність посадити Володимира Зеленського і Путіна за один стіл перемовин? Невже вони не усвідомлюють, що російський очільник принаймні у найближчому майбутньому не зацікавлений у жодних перемовинах з Україною, які б не передбачали факт капітуляції сусідньої держави із приєднанням її територій до Російської Федерації.

Отже, реалізація всіх тих завдань, які Володимир Путін визначив для своєї армії у 2022 році, залишалася для нього незмінною метою. Він не мав наміру відмовлятися від них ні на день. Путін лише підкреслив, що готовий приймати рішення про виконання цих завдань як військовими, так і політичними методами. Це постійно підкреслюється в Кремлі, коли говорять про цілі так званої спеціальної військової операції, оголошеної Путіним ще в лютому 2022 року.

Тому з цих заяв Сергія Лавова треба зробити реалістичний і правильний висновок: ніяких перемовин між Росією та Україною, можливо, не тільки у найближчі місяці, але й у найближчі роки не передбачаються.

Єдині можливі угоди можуть виникнути лише в гуманітарній сфері, якщо російське керівництво проявить інтерес. Якщо ж відбудуться якісь переговори, то вони будуть зумовлені браком фінансових, військових та демографічних ресурсів у Російської Федерації для продовження конфлікту з Україною. Путін і його оточення розглядають це як екзистенційне протистояння із західним світом, яке має завершитися не компромісом, а перемогою Росії, знищенням України та приниженням Заходу. Вони прагнуть, щоб Сполучені Штати та країни Західної Європи ніколи більше не втручалися у російські інтереси і не вказували, де проходять кордони Росії. Москва має намір вирішувати ці питання самостійно, використовуючи силу, а не дипломатичні переговори.

Коли Лавров згадує про шизофренію, варто врахувати політичну шизофренію, що панує в російському керівництві, яка має підґрунтя у підтримці значної частини шовіністично налаштованих громадян Росії.

А поки ми говоримо про можливість переговорного процесу, Росія продовжує будувати паралельний світ. Ось ця сама Мінська конференція з безпеки, на якій виступав Лавров, є прекрасним доказом того. Росіян більше не запрошують на Мюнхенську конференцію, не хочуть чути їхнє уявлення про те, як виглядає світ, бо російські політики тепер з погляду будь-якої цивілізованої людини -- це криваві агресори.

Ну і що з того? Російська сторона висунула пропозицію організувати власну конференцію у Мінську для Лукашенка. Ця конференція стала для білоруського диктатора можливістю озвучити свої так звані миротворчі промови та запрошувати Білорусь до участі у вигаданих мирних переговорах між Росією та Україною. Наче Білорусь справді залишається поза межами агресивної політики Росії. Наче з її території не здійснювалися акти агресії проти нашої країни. Наче Лукашенко і Путін постійно не ведуть переговори щодо можливого залучення білоруської армії до бойових дій на українських землях. Натомість, Білорусь представляється як посередник, який намагається зберегти мир на європейському континенті, рятуючи Україну від неминучої, на думку Лукашенка, поразки у цій війні.

Ось вам справжня суть політичних намірів Росії. Коли країну виключають з діючих міжнародних організацій, вона намагається створити альтернативну реальність, формуючи паралельні міжнародні платформи. При цьому, вона знаходить на Заході політиків, які своїм присутністю намагаються переконати, що ця альтернативна реальність є не ілюзією, а справжнім і шанованим політичним простором.

Так, на форумі БРІКС у Казані, як відомо, поруч із Путіним перебував генеральний секретар ООН Антоніу Гутерреш. Він зустрічався не тільки з Путіним, до речі, а і з білоруським диктатором Лукашенком. А на Мінській конференції з євразійської безпеки був не тільки Сергій Лавров, але й міністр закордонних справ Угорщини, Петер Сіярто, який саркастично сказав, що сподівається, що Європейський Союз не буде гніватися на нього за цю поїздку.

Фактично, сам факт того, що міністр закордонних справ держави, яка очолює Європейський Союз, відвідує міжнародну конференцію, організовану диктатором, який узурпував владу і надав можливість для агресивних виступів главі МЗС Росії, є справжнім соромом як для Європейського Союзу, так і для НАТО. Угорщина продовжує без наслідків для себе відстоювати альтернативну позицію в цих організаціях.

Ну і тоді ми розуміємо, чому Сергій Лавров, бувши політичним шизофреніком, називає шизофреніком інших, бо має можливість і має союзників.