Як Росія зуміла вразити грузинське керівництво в контексті відновлення контролю над окупованими територіями.
Перед важливими парламентськими виборами провідна політична сила Грузії "Грузинська мрія" вирішила акцентувати увагу на мирній реінтеграції країни, намагаючись таким чином компенсувати своє охолодження у відносинах із Заходом в очах виборців.
Сигнал від міністра закордонних справ Росії Сергія Лаврова на цю тему, здається, настільки вразив представників правлячої партії Грузії, що незабаром їм довелося повертатися до реальності.
Детальніше про обмін думками щодо реінтеграції Грузії та їх значення можна дізнатися з колонки редактора "Європейської правди" Юрія Панченка. У ній розглядається, як Москва зруйнувала "Грузинську мрію", а також аналізується, як Каха Каладзе намагався "повернути" окуповані території і які наслідки це принесло. Пропонуємо короткий огляд цієї статті.
Автор статті зазначає, що ідея повернення контролю над Абхазією та Південною Осетією в Грузії вперше з’явилася на фоні масових протестів на початку року, що були спровоковані прийняттям закону "про агентів іноземного впливу", який викликав широкий суспільний резонанс.
Цю ідею, зазначає Юрій Панченко, в основному поширювали інтернет-боти, які стверджують, що грузинська влада не просто так вступає у серйозний конфлікт із Заходом, а має певні угоди з Росією, що стосуються відновлення контролю над окупованими територіями.
Згодом питання реінтеграції стало темою обговорення й у правлячій партії. Це перетворилося на інструмент маніпуляції з боку електорату: мовляв, реалізація реінтеграційних процесів стане можливою лише за умов повної підтримки правлячої партії на виборах, що дозволить їй здобути конституційну більшість.
На завершення, 14 вересня, під час передвиборчого мітингу в Горі, Бідзіна Іванішвілі, почесний голова "Грузинської мрії" та найвпливовіша політична фігура країни, висловив думку про важливість вибачення "осетинським братам" за початок війни 2008 року, - зазначив Юрій Панченко.
Він підкреслює, що висловлювання цього грузинського політика сприяли популяризації концепції реінтеграції та її потенційній реалізації. Адже які ще можуть бути мотиви для висловлення такої суперечливої заяви?
Глава Міністерства закордонних справ Росії Сергій Лавров порушив питання примирення та оголосив про готовність Москви "підтримати Грузію в процесі примирення".
"Нинішнє грузинське керівництво просто чесно оцінює минуле. Вони так і сказали, що "хочемо примирення історичного". А в якому вигляді, в якій формі це примирення може відбутися - це вирішувати самим країнам: і Абхазії, і Південній Осетії", - заявив Лавров на пресконференції за підсумками тижня високого рівня 79-ї сесії Генасамблеї ООН.
За висловом Лаврова, Росія готова надати підтримку, якщо сторони висловлять таку зацікавленість.
У Тбілісі звісно вирішили використати цю розмову для своєї агітації, продемонструвавши виборцям, що повернення територій є близьким, як ніколи.
Мер Тбілісі та генеральний секретар партії "Грузинська мрія" Каха Каладзе висловив думку, що у заявах Лаврова можна знайти "позитивний" аспект.
Однак Каладзе зробив ще один крок уперед, зазначивши, що Москві слід "вжити конкретних заходів", а саме - почати працювати над планом виведення російських військових з Абхазії та Південної Осетії.
Автор колонки підкреслює, що це стало тією "червоною лінією", яку Москва не дозволяє перетворити навіть дружнім урядам.
Про це натякнув перший заступник голови комітету Держдуми РФ у справах СНД Константін Затулін.
Панченко відзначає, що обмін заявами між сторонами вказує на те, що Росія не має наміру вести діалог, навіть з грузинською владою, яка є їй близькою, стосовно реального та повного повернення окупованих територій. Якщо ж офіційні представники Тбілісі наважаться підняти це питання, їх чекає гірке розчарування.
Обговорювати можливість збереження російських військових баз на території Грузії, яка є суверенною, нинішня влада не наважується - це неодмінно спричинить негативну реакцію з боку виборців.
Отже, оптимальним вибором для "Грузинської мрії" буде ігнорувати грізний сигнал з Москви та вважати, що можливості для реінтеграції все ще залишаються значними.
