Новый Генеральный прокурор не сможет изменить устаревшие традиции Генпрокуратуры.

Трохи навіть незручно знову згадувати жарт про перестановку ліжок у борделі, але що ж поробиш. Адже який сенс у розмовах про зміну Генерального прокурора, якщо необхідно змінювати саму "структуру"? Тобто, вибачте, Головну прокуратуру України (далі - ГПУ), яка вже давно потребує інституційних реформ. Реформ, які б дозволили зосередитися на основній меті – виконанні правоохоронних функцій під час слідчих дій та процесуального нагляду. Адже проста зміна Генпрокурора не вирішить проблеми, пов'язаної із зайнятістю відомства політичними питаннями та збагаченням окремих посадовців.

Особисто я не в захваті від звільнення Костіна. Не через те, що він мені симпатичний, а тому, що його мали усунути з посади ще давно. Це потрібно було зробити задовго до того, як розгорівся скандал із прокурорами-інвалідами та їхніми пенсійними привілеями. А також до моменту, коли його заступника Вербицького спіймали на купівлі розкішного таунхауса через підставну особу. Все це відбувалося на фоні численних скандалів, пов'язаних із Генеральною прокуратурою, які свідчили про тиск на підприємців під час повномасштабної війни, коли український бізнес опинився на межі виживання.

Тож нам треба не звільнити одного посадовця, а змінити систему, за якої перебування такого посадовця при владі взагалі можливе.

Для предметного розуміння, що саме потрібно змінити, готовий озвучити список претензій до сьогоднішньої Генпрокуратури.

Перша - це корупція.

В Україні багато прокурорів обирають цю професію з метою здобуття матеріального добробуту. Система, що об'єднує слідчих, прокурорів і суддів, продовжує успішно виконувати цю функцію, незважаючи на десятирічні зусилля у сфері антикорупційних реформ. Хоча силовики, які стали мультимільйонерами, іноді потрапляють у сферу кримінального розслідування, і деякі з них навіть стикаються з покаранням, нові особи з сумнівним багатством продовжують з'являтися у списках прокурорів. Виглядає так, що ця проблема не має вирішення.

Друга претензія - політичний вплив. Ну звикли наші політичні лідери традиційно використовувати Генпрокуратуру в якості інструменту політичного тиску, і щось це не змінюється, як би не змінювалися обличчя самих політичних лідерів.

Третім аспектом є жахлива неефективність. Генеральна прокуратура має велику кількість кадрів, однак результати її діяльності залишаються вкрай незадовільними. Це особливо помітно у сферах розслідування корупційних злочинів і економічних правопорушень. Прокурори часто не мають уявлення про суть економічної діяльності, сприймаючи будь-які бізнес-процеси як те, що потрібно зупинити або контролювати. Для них не існує поняття "бізнес"; натомість вони вживають термін "злочинне збагачення групи осіб за попередньою змовою шляхом створення підприємства".

Четверте питання - проблеми з кадрами.

Це стосується як політичних призначень, так і тих, що відбуваються за знайомствами, внаслідок чого кваліфікація багатьох співробітників є явно недостатньою. Також це пов'язано з упередженістю та залежністю від впливу керівників високого рівня.

П'ята - критичні провали у впровадженні реформ. Якби на то була воля співробітників відомства, саме слово "реформи" було би в Генпрокуратурі заборонено як шкідливе - бо ж ти роками вибудовуєш корупційні схеми, а потім їх через ті реформи треба міняти, а це зайві рухи. Шкода, міжнародні партнери України усіляко на реформах наполягають. Ще й шантажують, що грошей не дадуть. Тож якісь реформи відбуваються, але настільки непослідовно і з таким відвертим саботуванням, що їхня ефективність прямує до нуля. Достатньо згадати, з яким скрипом роками намагаються впровадити роботу електронних систем чи забезпечити хоч якусь прозорість і незалежність роботи ГПУ.

Найбільш прикро те, що навіть вже впроваджені реформи до серйозних змін не призвели.

Згадаймо ідею звузити повноваження Генпрокуратури щодо тиску на бізнес. Після Революції Гідності було скорочено кількість прокурорів і обмежено судове втручання, але до помітних позитивних зрушень це не призвело. Не стало сильно краще і після двох законів 2017 та 2018 років "Маскі-шоу стоп".

Під час керівництва Руслана Рябошапки в Генеральній прокуратурі було спробовано оновити структуру відомства, проте 55% прокурорів не змогли пройти переатестацію. Однак, це не стало для них трагедією, адже більшість змогла повернутися на свої посади або перейти до інших аналогічних установ, які виникли на базі колишнього ОБХСС. Як наслідок, жодних позитивних змін у підвищенні ефективності роботи чи зменшенні корупційних проявів не відбулося.

Після Революції Гідності було зроблено спробу вирішити кадрові питання шляхом утворення Ради прокурорів і Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії. Обидві структури обираються на термін три роки, тому нині функціонує вже четверте скликання цих органів. Однак позитивних змін не спостерігається.

Висновки наразі не зовсім оптимістичні, але визнання існуючих труднощів є першим кроком на шляху до їх подолання. Тому слід визнати, що наша країна зазнала невдачі в реформації Генеральної прокуратури. Наступні спроби внести окремі зміни або звільнити кілька посадовців в надії на те, що "цього разу все буде інакше", навряд чи принесуть результати — адже попередні заходи не дали бажаного ефекту.

Наше сьогоднішнє завдання полягає в тотальному перезавантаженні прокуратури. І почати її варто із створення широкої дискусії щодо змін, із залученням усіх стейкхолдерів та із ретельним контролем процесу впровадження реформ.

У підсумку: нам не потрібна новина "ми змінили Генпрокурора". Нам необхідно змінити "Генпрокуратуру". Це завдання є складнішим, ніж просто призначити умовного цапа-відбувайла. Однак без цих змін будь-які окремі рішення не приведуть до реального прогресу.