Вшанування пам'яті звукорежисера Михайла Мовчана.
Звукорежисер, котрий раніше виконував обов’язки інженера кінопоказів у столичному кінотеатрі, трагічно загинув у Торецьку.
Сьогодні до нас надійшла новина, що розірвала на шматочки серця всього нашого колективу, - повідомили 2 листопада в київському кінотеатрі "Жовтень". - Наші колеги з сумом дізналися про загибель на фронті Михайла Мовчана, який протягом кількох років працював інженером кінопоказу в цьому легендарному закладі.
Ще в червні він без зусиль пересувався кінотеатром, де разом організовували Музичний кінофестиваль. Міша вмів одночасно бути в усіх залах, переключаючи обладнання для проекцій, налаштовуючи мікрофони, перевіряючи презентації, завантажуючи контент, а під час перебоїв зі світлом - вручну переключав фільми, - зазначили його колеги. - Він був високим, струнким, молодим і освіченим, завжди усміхненим і з чудовим почуттям гумору.
У цивільному житті Михайло займався звукорежисурою, переважно на телебаченні. Він створював такі відомі шоу, як, наприклад, "Х-фактор". Колеги називають його справжнім професіоналом своєї справи.
"Ми проводили зйомки в Лимані кілька місяців назад," - зазначила Леся Харченко.
Михайло був звукорежисером на майданчику зйомок нового короткометражного фільму "17:07".
Однак вже влітку 2024 року чоловік став частиною Збройних Сил України. У переписці з друзями Михайло описував себе такими словами: "Я - той, хто завжди першим піднімав руку на уроках, коли мова йшла про ведучого КВН; я - той, хто більше боїться зазнати поразки від ворога, ніж стикнутися зі смертю".
Останній запис Михайла на Facebook – це детальна розповідь під назвою "10 днів мого першого бою", опублікована 20 вересня. У ній описується героїчний опір українських воїнів проти російських агресорів.
Військовий детально описує кожен із десяти днів. Першого - долали відстань від машини, яка їх підвезла на позицію, до потрібної будівлі, лише якихось 15 метрів. Але за секунди в багатоповерхівку прилетіла 120-та міна. "Ти відчуваєш її кінетичну силу клітинами спинного мозку, через ґрунт, на якому стоять твої ноги. Все, що ти сприймаєш за радість, - це крики твоїх побратимів: "Бігом!"
Коли до під'їзду залишалося всього 2 метри, з вікна, що знаходилось приблизно за 60 метрів, почав стріляти кулемет по нашим бійцям. "Я стрибнув у двері, обернувся і побачив, як через двох моїх товаришів пролетіло 3-4 кулі, а остання вдарилася всього за 10 см від п'яти хлопця, що йшов позаду", - згадує Михайло про ті хвилини війни.
Через ворожий кулемет не добігли до потрібного під'їзду. Розділилися на дві групи. Михайло опинився у менш чисельній. Врешті-решт, опинилися у під'їзді, де змушені були бути 8 днів.
"Цілий день і ніч ми не спали, ми зайняли кругову оборону під'їзду: декілька тримають вхід з даху, а декілька - парадний вхід. Ми до темряви перевірили всі квартири - "все чисто", у під'їзді лише ми". Постійно кружляли дрони і прилітали ворожі снаряди, буквально кожні 10 хвилин. Михайло уточнює, що того дня викурив 3 пачки цигарок, згадуючи все, чому вчили інструктори.
Другий день захисник охрестив "ренесансом". Він узяв на себе відповідальність і закликав товаришів подолати страх, що виникає в кожного, хто вперше виходить на поле бою. Адже поруч працює російський кулемет, а, можливо, їх і кілька; попереду — перша ніч, пережита під вогнем; постійна загроза ворожих атак і снарядів...
Забарикадувалися. Зробили укріплення на перших поверхах, розсипали БК і гранати на сходах для тактичного відступу. Двоє бійців на даху поставили антену і налаштували зв'язок по рації. Усім стало емоційно легше.
Михайло поділився своїми спостереженнями про короткі хвилини відпочинку, зазначивши: "Спати не вдається, відпочивають тільки м'язи, а ось мозок - ні". Він розповів, що бере активну участь у найскладніших завданнях, аби надати приклад своїм товаришам по зброї. "Водночас я ділюсь жартами про блондинок", - додає він, описуючи свої бойові будні.
Успішно вдалося прорубати шлях і зустрітися з другою групою, обіймаючись і зливаючи сльози радості. "Я так щасливий вас бачити!" - вигукував кожен з них.
Спільна вечеря підняла настрій. Ми навіть сміялися, незважаючи на звуки вибухів мін.
На четвертий день Михайло вперше зіткнувся з ворогом: "Кров застигла в жилах, я втратив над собою контроль і, не порадившись із товаришами, випустив весь магазин з автомата в його напрямку". Через нестачу досвіду він піддався емоціям. Пізніше він вибачився перед побратимами за свій вчинок.
На п'ятий день відбулася незвичайна танкова атака супротивника. "Танк влаштував рейд, зробивши 5 пострілів, і швидко зник, оскільки боїться FPV", - зазначив один із захисників.
А наступного дня - його Михайло назвав найстрашнішим - почалася пожежа багатоповерхівки, в якій перебували. Все згоріло. Михайло і ще двоє бійців врятувалися тим, що спустилися у підвал. "Внизу нас залишилося геть не багато, у хлопців був змучений вигляд; найбільше вони хотіли провести ніч на ліжках, а не у крихітному підвалі".
Переміщуючись крізь полум'я, Михайло натрапив на дві квартири, які вціліли. "Такої вдячності я ще ніколи не чув. Всі вже впали в сон", - адже хто ж наважиться атакувати палаючу висотку?
На ранок усі знову з'єдналися через рацію. Це стало ще однією великою приємністю для нас.
На восьмий день нам дали розпорядження переїхати до іншої будівлі, що була ближче до ворога. "Я мусив постійно підбадьорювати хлопців, іноді просто не витримував, коли наш 54-річний 'дідусь' починав поширювати паніку через свою втому. Часто я виходив із себе, але вони все ж мене слухали", - поділився Михайло.
Десятого дня захисників забрали з позиції. Всі нарешті розслабилися. Коли сіли в машину, почалися жарти: "передаємо за проїзд", "та мені одну зупинку". "Тепер я не Холодний Михайло. Тепер я Підкопчений", - насамкінець пожартував Михайло, сторінка якого у соціальній мережі має назву "Холодний Михайло".
"Небесне царство, Воїне. Ти був надзвичайним. Твоя доброта та професіоналізм вражали. Нехай на Небесах тобі буде затишно і спокійно", - зазначила Оксана Сергієнко на сторінці Михайла.
Вічна слава Захисникові, якому назавжди 33 роки.
