Тарас Попович: Акції протесту в Абхазії як індикатор російського імперіалізму — Блоги | OBOZ.UA
Середина листопада для Сухумі, столиці невизнаної сепаратистської республіки Абхазія, де Москва впродовж тривалого часу має потужні важелі впливу, стала занадто спекотною через масові протести. Ситуація залишається напруженої і донині, бо абхазька опозиція відмовилася від пропозиції фактичного очільника регіону Аслана Бжанії про проведення "дострокових виборів", як способу вирішити конфлікт і висунула йому ультиматум, головна вимога якого - відставка.
Водночас очільник самопроголошеної республіки Абхазія, а фактично маріонетка Кремля Аслан Бжанія, у своїх заявах називає протести "спробою державного перевороту", переймаючись нібито в першу чергу "іміджом" країни та відносинами зі "стратегічним партнером", а він у маріонеткового керівництва Абхазії один - Москва. Хоча саме ці "стратегічні" відносини і стали причиною протестів та невдоволення суспільства. Нагадаємо, що до ситуація, яка цими днями розгортається в Сухумі, призвело намагання ратифікувати угоду з РФ, що передбачає розширення присутності російського бізнесу в Абхазії.
Основні положення угоду, проти прийняття якої і протестують абхазці, стосуються надання земельних ділянок російським компаніям, багаторічних податкових канікул для інвесторів з РФ, можливостей завезення іноземних працівників і безмитного імпорту будматеріалів для зведення об'єктів, а також створення в Абхазії філії російського банку для фінансування проєктів. Фактично ця угода передає контроль над усією абхазькою економікою в руки росіян. І це вже далеко не перший конфлікт, який провокується російською стороною з метою подальшого поглинання самопроголошеної республіки Абхазія, поступово перетворюючи її на російську колонію.
За непокору місцевих мешканців Москва карає, наприклад, перекриттям транспортного сполучення чи забороною на імпорт абхазьких цитрусових, як це сталося у 2004 році. Для більшості абхазьких родин саме цитрусові - основний дохід і засіб для існування. Або ж "чисткою" грузинського населення в самопроголошеній республіці, замінивши їх на росіян. Тож, абхазька історія переконливо доводить, що будь-яка "дружба" з Росією завжди матиме свою ціну і ціль.
Згадаємо, що Абхазія оголосила про свою "незалежність" після конфлікту з Грузією в 1993 році. Цю самопроголошену республіку не визнали ані Грузія, ані більшість країн світу, окрім Росії, а згодом також Сирії, Нікарагуа, Венесуели та Науру — своєрідна компанія "підтримки". Насправді, ця "незалежність" є лише формальною і вигідною для Москви. Проте, як показують недавні події в Сухумі, навіть маріонеткові режими здатні на протести і не бажають сліпо слідувати волі Кремля. Цей феномен свідчить про те, що в Абхазії все ще існують елементи громадянського суспільства, а протестний дух є підтвердженням цього, слугуючи також лакмусовим папірцем для російських імперських амбіцій.
Окремі експерти припускають, що Кремль міг навіть спланувати сьогоднішні протести в Абхазії, щоб мати більший вплив на політику грузинської влади. Адже свого часу Росія визнала незалежність Абхазії для того, щоб таким чином покарати Грузію. Коментуючи ситуацію грузинська президентка Саломе Зурабішвілі наголосила, що в самопроголошеній республіці Абхазія відбувається спроба впровадити російське законодавство, а громадянське суспільство цьому протистоїть. Росія вже давно остаточно зробила ставку на поглинання самопроголошеної республіки Абхазія і нова угода - лише черговий крок до наближення окупованих регіонів Грузії до російських реалій. А після вторгнення Росії в Україну, темпи посилення контролю над регіоном навіть зросли. Але якщо навіть через 32 роки імперського "патронату", а фактичної російської окупації, громадянське суспільство здатне на рішучі дії, то, сподіваємося, що воно і здатне реально оцінити ситуацію та зрозуміти, що умовний "гарант" їхньої умовної незалежності одночасно є головним руйнівником самої ідеї абхазького суверенітету.
Очевидно, що Росія продовжує реалізовувати свої гібридні війни, використовуючи всі можливі, навіть заборонені, методи агресії. Проте не завжди ці стратегії виявляються успішними, адже Кремль так і не зміг досягти поставлених цілей і подолати Україну, яка вже третій рік захищає не лише свої кордони, але й спільні європейські. Путіну не вдалося підірвати єдність і солідарність Європи, навпаки, його дії лише зміцнили ці зв’язки. Російська агресія 2008 року стала першим серйозним кроком Кремля у спробі змінити суверенітет європейських кордонів та відкритим викликом демократичному співтовариству. Вторгнення в Грузію та незаконна окупація Абхазії і Південної Осетії стали лише початком руйнівної стратегії Росії. Подібний агресивний сценарій був втілений також у Криму та на сході України. Однак, якщо у 2008 році Росія сприйняла відсутність рішучої міжнародної реакції як дозвіл на свої дії, то нині ситуація зовсім інша. Світ усвідомив і відчув реальність російської загрози, адже якщо сьогодні під атаками опиняються Грузія чи Україна, завтрашній день може бути небезпечним для будь-якої країни, яка стане мішенню кремлівських амбіцій. Росія, керована своїм лідером, не може позбутися шкідливого спадку радянського експерименту, що триває вже понад півстоліття, і навіть прагне відновити його не лише на своїй території, а й в глобальному масштабі. Проте, як відомо, жодна імперія не може існувати вічно. І російська недоімперія не є винятком. Треба лише трохи почекати і сприяти пришвидшенню цього процесу перемогою України над російським агресором.
