"Племінник" з Ростова та $4000 для похоронного бюро: на які витрати йдуть родини українських полонених, щоб отримати тіла назад.

Родичі солдатів, які потрапили в полон, звертаються до берегів, аби повернути з Росії та провести в останній шлях загиблих на рідній землі. Через кілька років після захоплення Маріуполя, сім'я українського воїна змогла поховати знівечене тіло Олександра Іщенка.

У той день, коли тіло Олександра Іщенка нарешті повернулося на рідну землю, правоохоронці попередили його близьких, що краще не заглядати в закриту труну. Понад кілька днів знадобилося для перевезення останків з російського місця ув'язнення, де загинув військовополонений. Про це повідомляє The Washington Post.

Після розтину російські медики не зусиллями зашили тіло, через що воно почало розкладатися. Український лікар виявив, що перед смертю ребра були зламані тупим предметом. Вдова Іщенка, 54-річна Олена, змушена була чекати майже два з половиною роки, щоб повернути чоловіка додому.

"Він був настільки розірваний на шматки, що важко було навіть уявити. Здавалося, що росіяни вчинили все можливе, аби ми не змогли впізнати його та дізнатися справжню причину цього жахливого вчинку," -- поділилася Олена.

Олександр помер у полоні в липні, і тепер цей показовий випадок непокоїть багато родин українських військовополонених, які зараз у російських в'язницях. У них практично немає з ними зв'язку. За даними української влади, понад 60 українських військових померли в полоні, і понад 2000 зазнали тортур.

Тиск з боку родичів полонених на президента Володимира Зеленського настільки великий, що одним із виправдань ризикованого вторгнення України в Курську область було поповнення "обмінного фонду". Кейс Іщенка також дає уявлення про ті крайні заходи, на які сім'ям доводиться йти й залучати треті сторони, коли уряд не може нічим допомогти.

Родичі загиблого військового поділилися, що були змушені звернутися до інших організацій, аби отримати тіло свого близького, оскільки офіційний координаційний центр у справах військовополонених не надав зрозумілих відповідей. Представники цього центру проігнорували запити журналістів щодо коментарів.

Олександр Іщенко вступив до лав територіальної оборони в лютому 2022 року, а згодом став членом бригади "Азов", яка боронила Маріуполь. За словами його рідних, під час хаосу захоплення міста Іщенко, можливо, не усвідомлював, що вже є частиною цього підрозділу.

Бригада представила журналістам результати розслідування з боку російської та української сторін щодо розтину. У документах, наданих російською стороною, зазначено, що встановити причину смерті неможливо через "гнилі зміни в органах та тканинах тіла". Натомість українські експерти вказали на наявність "забоїв, множинних переломів ребер, закритої тупої травми грудної клітини та ушкоджень, отриманих від контакту з тупим предметом". Родичі померлого повідомляють, що досі очікують на офіційний висновок.

Ані Україна, ані Російська Федерація не повідомляють про актуальну кількість військовополонених. З початку 2022 року на батьківщину повернулися більше 3000 українських солдатів. У вересні цього року їх кількість становила 100 осіб.

"Ми щасливі за наших хлопців, які витримали два роки випробувань, але дуже сумно, що у нас не було можливості бути разом, і наш батько не дожив до цього моменту, - висловилася Христина Іщенко, 33-річна донька, підкресливши, що це горе залишиться з нами назавжди."

Іщенко не мав наміру залучатися до військових дій. Він працював моряком у торговому флоті, а в молоді роки служив у радянських збройних силах. Його серце належало морю, і він брав би його над будь-які бойові конфлікти. Він мріяв спостерігати, як його онуки ростуть і грають на маріупольському узбережжі, де колись зустрів свою майбутню дружину.

Однак у лютому 2022 року, коли розпочалося масове вторгнення та блокада міста, йому знову довелося взяти до рук зброю. Незважаючи на те, що його дружина Олена благала його залишитися вдома на колінах.

Востаннє їхня зустріч відбулася в березні того ж року. Він на короткий час залишив завод "Азовсталь", щоб відвідати підвал, де вона шукала прихисток.

"Він зазначив, що не має можливості покинути своїх товаришів, адже виступав для них як наставник," - пояснила Олена.

Згодом він опинився в полоні, і новини про його долю з'явилися лише в серпні 2022 року. Він зателефонував додому з російської тюрми, розташованої в Донецькій області.

"Ми сказали, що його любимо, а він у відповідь: "Шкодую, що пішов служити", -- розповіла Олена. З хворого голосу чоловіка вона зрозуміла, що в нього великі проблеми.

Згодом, завдяки платному російському ресурсу Zona Telekom, родичам вдалося зв’язатися з Олександром. Вони дізналися, що протягом більшості днів його утримання він зазнавав побоїв, а в душі його приводили лише двічі за цілих 13 місяців. Сім'я надсилала до Ростова продукти, зокрема рибні консерви, які, за словами Олександра, були настільки цінними в умовах полону, що українці буквально лизали пластикові миски, в яких їх приносили.

Ще в червні цього року на обрії з'явилася перспектива звільнення. Вищі українські урядовці організували мирний саміт у Швейцарії, де обговорювали плани повернення військовополонених. Олена стала частиною групи інших родичів і вирушила автобусом через Європу, щоб зустрітися з учасниками саміту та нагадати суспільству про свого чоловіка, який перебуває в російському полоні.

Проте вже через місяць родина отримала дзвінок від російського адвоката, який сповістив їх про те, що їхній батько відійшов у вічність.

Олена звернулася до координаційного центру в Києві. Там відповіли, що не повідомлені про смерть українського бійця. Але якщо це правда, знадобиться почекати офіційного підтвердження.

Через бюрократичну тяганину Олена втрачала самовладання, адже останнім бажанням її чоловіка було повернутися додому.

"Ми переживали, що його похоронять у Росії, і що через це нам ніколи не вдасться його знайти," – поділилася вона.

Українська родина звернулася до приватного похоронного бюро в Києві, яке приблизно за 4 тисячі доларів склало секретний план повернення тіла. У Ростові знайшли чоловіка, який представився племінником Іщенка. Він сказав росіянам, що відвезе тіло до Вірменії, і тіло видали. Далі загиблого в холодильному контейнері перевезли в лікарню в Дніпрі.

Сім'я віддала останню шану своєму батькові, поховавши його на військовій ділянці міського кладовища. Тепер його могила стала частиною безкраїх рядів героїв, які віддали своє життя в боротьбі.

Нагадуємо, що Генеральна прокуратура підтвердила інформацію про розстріл 16 українських військових, які потрапили в полон.

Було також зазначено, що у Державному департаменті відреагували на масовий розстріл.